Категорії новин

УЖВ взяла участь в черговому засіданні Національного форуму «Трансформація України» ( виступ Олени Білецької на НФТУ)

18 грудня 2018 року відбулось восьме засідання Національного форуму «Трансформація України».
Цей захід об’єднав духовенство, державних діячів, представників громадянського суспільства, бізнесу та експертів з-за кордону.
На форумі був презентовано доопрацьований проект Стратегії трансформації України, підготовлений експертами НФТУ та вже підтриманий міжнародними партнерами з Польщі, Литви та США. Документом передбачена довгострокова мета приєднання до Євросоюзу та невідкладні перетворення в країні.
Цього очікується досягти через співпрацю між українським суспільством та демократичними політичними силами в комплексі із цілеспрямованою підтримкою Заходу.
Стратегія та план її реалізації охоплює такі сфери, як держбезпека, бізнес-клімат, впорядкування законодавчої системи, державні фінанси, соціальна політика, наука, освіта тощо. В її основі – кращий досвід Польщі та інших країн – «молодих» членів ЄС, адаптований, в тому числі, безпосередніми авторами успішних реформ у даних країнах.
Під час обговорення Стратегії та етапів її втілення в життя учасники закликали представників влади долучитися до реалізації стратегії трансформації країни, висловлюють надію на появу президентського указу про створення національної Координаційної ради, що запустить весь процес.
«Це черговий крок вперед, ми переходимо до конкретних планів і дій. Свого часу духовна рада форуму закликала вірян відповідально поставитися до виборів 2019 року та довіритися лише тим політикам, що підтримують ідеї Національного форуму та потреби реалізації Стратегії трансформації України. Ми підтримаємо лише таких діячів», – сказав у своєму виступі член Наглядової ради Форуму, глава Української греко-католицької церкви Архієпископ Святослав.
Одним з яскравих моментів НФТУ стала доповідь координатора напрямку соціальної політики, голови Української Жіночої Варти Олени Білецької. Під час доповіді Голова УЖВ підняла необхідність обов’язкового зосередження на вірному вирішенні соціальних проблем країни – В першу чергу по напрямкам медичного забезпечення населення, освіти та безпеки – та докорінної зміни наявної соціально-економічної моделі держави. Адже нинішня модель, в умовах нових викликів і реалій, які постають перед нашою країною, не просто не працює, а й заважає збереженню і розвитку держави.

Пропонуємо вам для ознайомлення повний текст виступу Олени Білецької:
Вітаю всіх учасників Форуму!
Як координатор сектору сім’ї , праці та соціальної політики я маю передусім відзначити кілька принципових моментів:
Перше: ми, учасники Національного форуму трансформації України, є першопрохідцями, на нас лежить відповідальність як на перших, хто взагалі взявся системно обговорити й сформулювати стратегію розвитку України. При тому стратегію в повноцінному розумінні: на десятиліття, а не до найближчих виборів. Саме тому дозвольте висловити всім вам величезну повагу: ви взялись за настільки масштабну роботу, ви наважились і, гадаю, не відступите, поки ваше бачення не втілиться врешті в конкретні видаткові статті бюджету – може вже в 2020-му році.
Другий важливий момент: ініціатори Форуму від початку подбали про реалізацію наших спільних розробок на практиці – створено Міжфракційне депутатське об`єднання Трансформація України». З впевненістю можна сказати, що діяльність групи буде відновлено і в парламенті 9-го скликання.
Третє: ми зібрались не констатувати, наскільки все погано на цей момент. Кожен з вас приїхав з конкретними проектами, навіть з обрахованими видатками і сформульованими поправками до законів. Це вже геть інакший рівень роботи над розвитком держави. І ви в цьому також перші.
Як голова Української Жіночої Варти та адвокат, я можу максимально точно назвати, які з соціальних проблем на сьогодні вирішені найменше чи в найнеефективніший спосіб. Де бюджетні видатки йдуть в нікуди замість формувати фундамент благополучного життя наших дітей.
1. Медицина – це завжди найвразливіша категорія. Медична реформа не встигає за децентралізацією: про своїх хворих може і має дбати передусім громада. Страхова медицина з опорою на місцеву громаду (лікарняні каси) може впоратись з переважною кількістю проблем. Плюс це підтримка громади для тих, хто зіткнувся з хворобою: ветеранів російсько-української війни, їхніх матерів і вдів, їхніх дітей. Для сиріт і самотніх старших людей це взагалі єдино дієва схема: коли допомагають свої, коли в амбулаторії вони не лишені напризволяще десь в чужому місці чи в столиці. Плюс орієнтація на профілактику та упередження хвороб. Але для запровадження такої системи передусім треба працювати не так з медиками й міністерством, як з громадами на місцях. Продемонструвати їм, що вони можуть з цим впоратись, при тому цілком вписуючись у власний бюджет.
2. Освіта й виховання – те, що закладає фундамент на все майбутнє життя, на його успішність чи неуспішність. І це в тому числі освіта й виховання дітей, чиї батьки далеко: у війську чи на заробітках, для дитини різниця не надто велика. Отже, освітня система має компенсувати весь негатив, котрий сиплеться на сьогоднішню дитину через складні реалії. І крім того, має дитину не просто навчити виживати в настільки складних умовах, але й ставати успішною. При тому успішною ставати саме в Україні. Це нас підводить до іншої проблеми: відтік людського капіталу з держави.
3. Безпека. Безпека прикордонних і прифронтових територій, безпека міст і сіл, безпека стратегічних підприємств, безпека дітей і дорослих, безпека державних закладів і магазинів, вокзалів і шкіл. Безпека економічна, культурна тощо. Чим далі, тим менш безпечним ставатиме наше життя: Москва дедалі голосніше каже про бюджетне фінансування «диверсійної діяльності на території України». А це вже серйозно, повірте мені як людині, що пройшла десятки вишколів НАТО. В настільки складних умовах безпека також не може бути досягнута традиційними рішеннями мирного часу. І заходи мусять бути системними – тобто, охоплювати одночасно всі сфери життєдіяльності суспільства. А це означає і системну оптимізацію законодавства. Але такою само системною мусить бути і паралельна робота з громадами – це те, що ми як учасники Форуму беремо на себе.
4. Наявна потреба якось організовано вирішувати проблеми зі звільненими від російської окупації територіями, з мільйонами переселенців – з їхніми дітьми, освітою, лікуванням, житлом, роботою, бізнесом, відновленням і захистом майнових прав… А ще ж рано чи пізно додадуться такі самі проблеми щодо звільненого Донбасу та Криму. Росія вже відмовляється утримувати Донбас, вже ліквідує найбільших воєнних злочинців, щоб не заважали впихувати окуповані райони Донеччини й Луганщини назад в Україну. І чотири мільярди, котрі Європа знов виділила нам на відбудову Донбасу, справі зарадять мінімально. Держава має принципово визначитись: що робити з цими територіями і їх мешканцями. І це також та відповідальність, частину котрої ми з вами вирішили взяти на себе.
Але загалом всі перелічені комплекси основних проблем ростуть з одного кореня: в України досі відсутня комплексна стратегія розвитку держави. Перехід до трирічного бюджетного планування – річ, звісно, корисна, але не спроможна замінити наявність стратегії років хоча би на 30.
Куди ми взагалі рухаємось? Де Україна мусить опинитись через ті ж умовно 30 років? Ми маємо стати членом ЄС? Чи учасницею іншого міждержавного утворення, на кшталт Балточорномор’я? Чи Україна має орієнтуватись на задачу очолити таке об’єднання? Що нам робити з РФ? Торгувати? Опустити залізну завісу? Запровадити якийсь буфер для відносин з РФ? Як ми повертатимемо контроль морів? Жарти про українсько-китайський кордон помалу перестають бути жартами – як ми до того підготуємось?
Таких моментів – маса, і всі вони мають стати складниками державної стратегії. Котрої поки немає навіть в зародку. Натомість є ми. Люди, котрі прийняли для себе рішення взяти цю роботу на себе.
На сьогодні відсутня консолідація суспільно-політичних та владних сил навколо захисту та просування національних інтересів України – і це також сфера безпосередньо нашої з вами роботи. Це ми – та суспільна сила, котра має консолідуватись з владою та політиками довкола національних інтересів.
Повертаючись безпосередньо до задач сектору сім`ї, праці та соціальної політики. Ми маємо визнати: часу на якісь унікальні розробки і тривалі дослідження ми просто не маємо. Тому нам потрібно просто брати найкращі та найуспішніші європейські та світові зразки трансформації країн. А тоді в авральному режимі:
• Дослідити ці зразки.
• Адаптувати до своїх реальних можливостей
• Навчити тих, через кого то буде запроваджуватись
• Реалізувати, починаючи з пілотних проектів в регіонах.
Як приклад розглянемо Польщу: наявну модель роботи міністерства, що відповідає за соціальну політику держави і сім’ю.

Зауважу, кількість населення Польщі на 2018 рік становить приблизно стільки ж, як і в Україні – 39 мільйонів, з них 19 мільйонів складають чоловіки і 20 – жінки.
Питаннями соціальної політики в Республіці Польща займається Міністерство у справах сім’ї, праці та соціальної політики. Там всі напрямки роботи закривають 20 відділів та департаментів, плюс адміністративний офіс і видавництво.
В Україні ж різних структурних підрозділів Мінсоцполітики – 131. Ще раз: сто тридцять один структурний відділ Мінсоцполітики України намагається якось порядкувати в цій галузі.
Успішність намагань можете оцінити за переліком соціальних програм і проектів, з якими пораються скромних 20 відділів в Польщі:

Попередній підсумок:
Сьогодні на 11-12 млн. працюючих українців припадає навантаження: 13 млн. пенсіонерів; 6 млн. дітей; 18 млн. різних пільговиків. Тобто, на 11 мільйонів працівників припадає 37 мільйонів утриманців. Це означає, що кожен працівник утримує по 3-4 особи, крім себе.
Вже одне це позбавляє сенсу наявну соціально-економічну модель держави: коли вона формувалась, то просто не розраховувала на таке співвідношення. Тому всю соціально-економічну систему, якщо узагальнено, можна списувати в утиль. Чи не списувати – але працювати вона все одно перестала. Умови роботи не відповідають її характеристикам.
Тому необхідно негайно розробляти й запроваджувати хоч якусь робочу модель – бо на цій вже ніхто нікуди не їде. А не тонемо тільки завдяки міжнародній системі кредитування. Але ж безкінечно позичати не можемо.
І ще принциповий момент. Навіть в умовах війни країна повинна нарощувати можливості для забезпечення благополуччя населення. Люди тікають з країни не через зарплати, а через відсутню віру у своє майбутнє і майбутнє дітей. Повернення цієї віри також є нашим завданням.
Бо відчуття благополуччя є дуже суб’єктивним – комфортне життя кожен уявляє по-своєму. Але формується це відчуття благополуччя через суспільні взаємодії. Зокрема, і через ту роботу, що ми з вами взяли на себе.
Тобто, фактично ми заявили дві глобальні мети, неймовірно амбітні:
– Описати, якою має бути наша держава у 2050-му і як до цього йти.
– Переконати місцеві громади, суспільство в цілому, що Україна має перспективи, і вони в Україні – також мають ці перспективи.
Переконана, ми з вами маємо всі шанси впоратись!
Олена Білецька
Українська Жіноча Варта