Жінки. Мир. Відновлення: історії сили в проєкті «ВАРТА»

Кожна жінка, яка приходить на заходи Української Жіночої Варти, має свій досвід і тягар війни. Тут вони знаходять підтримку, відчуття безпеки та можливість знову дихати вільніше. У межах проєкту «ВАРТА: Відновлення. Арт. Терапія. Адаптація» ми ділимося історіями жінок, для яких ці зустрічі стали шляхом від тривоги до внутрішньої сили та надії.
Проєкт реалізогвувався в межах «Жінки. Мир. Безпека» за підтримки Українського Жіночого Фонду та Королівства Нідерланди.

1 Історія.

Світлана — жінка, яка щодня живе у тривозі. Усі чоловіки з її родини зараз на війні. Кожен дзвінок може бути з фронту, кожна повітряна тривога — нагадування про небезпеку. Це стало звичним фоном її життя, але водночас нестерпним тягарем. Найважче — відчуття безсилля та постійне питання: що буде завтра? чи повернуться рідні додому живими?

Коли в Бородянці стартували індивідуальні сеанси каністерапії від Української Жіночої Варти в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: місцеві потреби – місцеві рішення», який реалізує Український Жіночий Фонд за підтримки Королівства Нідерланди, Світлана вирішила спробувати.

Перші хвилини поруч із собаками-терапевтами Шушею та Річі були незвичними: чи справді тварини здатні зняти біль і тривогу? Та вже після кількох зустрічей вона відчула різницю. З’явився спокій і відчуття тепла, напруга відступила. Це було справжнє психологічне розвантаження: думки стали яснішими, тіло розслабилося, а в душі народилася надія. І коли Річі поклав голову їй на коліна — Світлана вперше за довгий час усміхнулася по-справжньому.

Вона зізналася:
«Поруч із цими добрими собаками зникає відчуття постійної напруги. Наче камінь з душі зняли. Я йду з занять із внутрішнім спокоєм. Такі зустрічі дуже потрібні, бо дають сили жити далі й чекати своїх рідних з вірою й надією».

Тепер Світлана з нетерпінням чекає нових сеансів. Вона каже, що хотіла б, аби подібні заходи проводилися частіше, адже вони дійсно допомагають не лише їй, а й багатьом жінкам, які щодня несуть на своїх плечах тягар війни.

Ця історія показує: навіть невеликі кроки, як-от сеанси каністерапії, можуть приносити великі зміни. Вони повертають спокій, сили та надію. І цей досвід варто поширювати, щоб якомога більше жінок отримали таку підтримку.

 

2 Історія

 

Ірина  — молода мама двох діток. Її життя перевернулося в одну мить, коли чоловік отримав поранення на війні. Це стало страшним ударом: дні перетворилися на безкінечне очікування новин, ночі — на безсоння, а серце було скуване постійною тривогою. Діти теж жили в цьому напруженні: кожен звук шахеда чи вибуху для них означав страх і сльози.

Коли Ірина дізналася про індивідуальні сеанси каністерапії в Бородянці, вона вирішила прийти разом із меншою донечкою Марійкою. Вже з першої зустрічі стало видно, як собаки-терапевти Шуша та Річі впливають на дитину: замість сліз — усмішка, замість страху — цікавість і гра. Марійка тягнулася до пухнастих друзів, гладили їхні теплі спини й раптом знову сміялася по-дитячому щиро.

Для Ірини ці зустрічі стали ковтком свіжого повітря. Вона зізнається:
«Я весь час жила в тривозі — за чоловіка, за дітей. А тут я вперше змогла відчути полегшення. Собаки мають неймовірну здатність знімати напругу. Марійка перестала постійно говорити про шахеди, натомість чекає зустрічі з Річі та Шушею».

Після кількох сесій і мама, і донечка стали спокійнішими. Ірина відчула, що тривога більше не стискає так сильно, а Марійка вже не реагує так різко на гучні звуки. Вдома дівчинка часто згадує своїх чотирилапих друзів і малює їх у зошиті.

Цей досвід подарував Ірині відчуття, що навіть у найважчі часи можна знайти маленький острівець безпеки та радості. Вона вірить: подібні заняття надзвичайно потрібні, бо допомагають і дорослим, і дітям пережити травматичні події та повернути у життя світло й надію.

 

3 Історія

Оксана живе у світі, де все пов’язано з військом: її рідні служать, а війна стала щоденною реальністю. Вона відчуває її не лише через новини чи сирени, а у власному серці — втомленому від постійної тривоги за близьких. Щоденні атаки, вибухи поруч, безсонні ночі, коли здається, що небезпека ніколи не відступить, виснажили її й позбавили відчуття спокою.

У цьому безкінечному напруженні для Оксани справжнім порятунком стали індивідуальні заняття з каністерапії в межах проєкту Українського Жіночого Фонду. Здавалося б, проста річ — зустріч із собакою-терапевтом. Але саме ці хвилини поруч із чотирилапим другом подарували їй те, чого давно бракувало, — тепло, прийняття і тишу в душі. Собаки не ставлять запитань і не засуджують, вони просто поруч — дарують відчуття безпеки, яке так потрібно людині у воєнний час.

Поступово напруга відступила, сон почав відновлюватися, а разом з ним прийшло полегшення.

Оксана ділиться:
«Я знову почала відчувати, що можу дихати на повні груди».

Її історія доводить: каністерапія — це значно більше, ніж приємна зустріч із собакою. Це справжній інструмент відновлення, який допомагає знайти сили й опору навіть тоді, коли здається, що війна забрала усе. І чим більше жінок та родин військових матимуть доступ до таких практик, тим швидше у їхнє життя повертатимуться спокій, довіра й надія.

 

 

 

4 Історія

Терапія. УЖВ

Катерина, військова 63-ї окремої механізованої бригади, звикла тримати удар. На фронті вона щодня зіштовхується з тим, що іншим важко навіть уявити: обстріли, втрати, постійна напруга, від якої тіло і розум ніколи не мають відпочинку. Вона навчилася бути сильною для побратимів, для країни, для своєї сім’ї. Але за цією силою приховувалася втома, яку не можна було подолати самотужки.

Саме тому зустріч із собакою-терапевтом у межах програми каністерапії стала для неї несподіваним ковтком свіжого повітря. «Я не думала, що це може настільки допомогти», — зізнається Катерина. Поруч із чотирилапим другом вона вперше за довгий час дозволила собі розслабитися. Теплі очі собаки ніби казали: «Ти в безпеці зараз. Можеш відпустити біль».

Коли солдатка гладила тварину, її руки, звиклі до зброї та важкої роботи, відчули щось інше — м’якість, спокій, життя, яке дарує тепло без жодних умов. Вона всміхнулася, і ця усмішка була щирою, не вимушеною. Поступово в її серці з’явилося те, чого так бракувало — відчуття відновлення.

«Собака навчив мене знову відчувати прості речі: радість від дотику, довіру, спокій. Це стало для мене терапією сильнішою за слова», — каже Катерина.

І саме після цих сеансів каністерапії Катерина вирішила завести свого власного песика. Тепер у її житті є вірний друг, який завжди поруч, дарує тепло й підтримку, допомагає знімати напругу і знаходити сили для нових днів.

Її історія доводить: каністерапія — це не просто зустріч із собакою, це шлях до відновлення, внутрішнього спокою та дружби, яка змінює життя.

 

5 Історія

Софія  — молода мама маленької дівчинки Маргарити. Її чоловік і батько боронять Україну, а вона щодня живе між турботами про дитину й тривожними новинами з фронту. Постійні повітряні тривоги, вибухи та страх за рідних виснажували, позбавляли сну й спокою.

У межах проєкту Софія взяла участь в арт терапії під керівництвом Наталії Приходько. Тема заняття була особливо символічною — кожна учасниця малювала акрилом на дерев’яній основі своє власне зодіакальне сузір’я.

Для Софії це стало чимось більшим, ніж просто малювання. У процесі вона ніби занурилася у світ, де можна відпустити страхи, відкласти думки про тривоги й дати вихід емоціям через кольори. Кожна лінія, кожна зірка на картині символізувала її внутрішню силу, надію і зв’язок із тими, кого вона любить.

 

Після заняття Софія поділилася: «Я вперше за довгий час відчула легкість. Це сузір’я — як мій оберіг, він нагадує, що темрява завжди поступається світлу».

Її досвід доводить: арт терапія — це не лише творчість, а й шлях до відновлення внутрішнього балансу. І якщо такі заняття проводити частіше, ще більше жінок зможуть знаходити у собі сили протистояти буденній тривозі війни.

 

6 Історія

 

Людмила  — турботлива матуся й бабуся, у якої рідні стали на захист Батьківщини. Щоденна праця, господарські клопоти та постійні тривоги за рідних виснажували її. Вибухи та безсонні ночі накладали свій відбиток: Людмила відчувала напруження й тривожність, які не відпускали ні вдень, ні вночі.

Участь у занятті з арт терапії, яке провела Наталія Приходько, стала для неї несподіваним острівцем спокою. Малюючи своє сузір’я акрилом на дерев’яній основі, вона ніби занурилася у власний всесвіт. Розмірені мазки пензля, яскраві фарби, атмосфера підтримки та тепла допомогли їй вперше за довгий час відчути внутрішній спокій.

«Мені було так потрібно зупинитися й просто побути з собою, — поділилася Людмила. — Малювання допомогло перенести весь біль і тривогу на дерево. Я побачила своє небо, свою зірочку, яка завжди світитиме для мене й моїх рідних».

Для неї цей досвід став початком відновлення душевної рівноваги. Вона відчула, що навіть у найтемніші часи є простір для світла, де можна перепочити й знову набратися сил. Людмила побажала, щоб подібні заняття відбувалися частіше, адже вони дарують не лише творчість, а й душевне розвантаження, якого так потребують наші жінки.

 

7 Історія

 

Катерина — талановита психологиня. Вона щодня підтримує інших, працює з людьми, які пережили стрес і травму, але власні переживання часто залишаються всередині. Рідні на фронті, постійні тривоги й хвилювання, виснаження і втома… Попри професійні знання, навіть психолог потребує часу для себе, щоб відновити сили.

Заняття з арт терапії під керівництвом Наталії Приходько стало для Катерини саме таким необхідним і важливим ресурсом. Малювання аквареллю на папері дало можливість висловити емоції кольором і світлом, відчути легкість і внутрішній баланс. Кожен мазок пензлем був схожий на подих — спокійний і вільний.

«Я зрозуміла, наскільки важливо дозволяти собі теж бути у безпеці, — зізналася Катерина. — Коли ти малюєш, тривога відходить. Ніби з’являється внутрішній простір, де є тільки тиша, кольори й мої відчуття».

Цей досвід допоміг їй відновити емоційний ресурс і ще більше утвердив у думці: щоб підтримувати інших, потрібно турбуватися про себе. Арт терапія стала для Катерини простором спокою і релаксу, які вона рекомендує тепер кожній жінці, особливо тим, хто живе  в умовах війни і постійному стресі.

8 Історія 

Леся пішла в армію, бо серце не дозволило залишатися осторонь, коли чоловік уже служив. Її війна – це не окопи, а підвали з документами, холодна кава й сирість, де навіть сон здавався розкішшю.

Тіло почало зраджувати: дихати було важко, спина боліла, сходи стали непереборною перешкодою. Постійні спазми у попереку й плечах забирали сили.

Вона погодилася на масаж без особливої віри в результат. І вже за кілька сеансів відчула зміни: легке дихання, вільні рухи, біль відступив. Сходи більше не зупиняли її, вона йшла впевнено, без пауз.

Масаж повернув Лесі не лише фізичну свободу. Він нагадав: тіло може бути не в’язницею, а опорою. Вона знову почала тренуватися, робити планку, відчувати силу в собі. І навіть у підземеллях війни вона знайшла місце для відновлення, турботи й життя.

 

9 Історія

 

 

Олена довго жила в тиші власного болю. Після загибелі коханого на війні її світ став сірим і безбарвним. Робота, дім, нічні сльози – так минали дні. Її тіло пам’ятало втрату: напружені плечі, важке дихання, відчуття каменю на серці.

Коли її запросили на сеанс масажу в рамках проєкту ГО «Українська Жіноча Варта», вона сумнівалася: «Чим це допоможе моєму серцю?» Але вже перший дотик майстерних рук став несподіваним відкриттям. Тіло відпускало напругу, а разом із нею – частину душевного болю.

З кожним новим сеансом змінювалося і тіло, і погляд на життя. Вона дозволила собі знову відчувати легкість, слухати спів птахів, радіти запаху ранкової кави. Сльози залишилися, але тепер вони були не про безвихідь, а про пам’ять, що дарує силу.

Масаж став для Олени дорогою до нової себе – сильної та ніжної водночас. Вона зрозуміла: любов, яку втратила, залишила в ній світло. А турбота та уважний дотик здатні повернути здатність жити далі.

 

 

 

---

Ukrainian Women’s Guard

SUPPORT US

Donate to Ukrainian Women’s Guard PayPal mail: [email protected]

DONATE ⇒https://www.uavarta.org/donat/

Subscribe to our channels and pages:

https://www.facebook.com/UkrZhinochaVarta
https://t.me/UWguardNewsEN
https://t.me/zhinkavarta
https://t.me/uaguard
https://instagram.com/ukrainianwomens_guard