Категорії новин

“Я просто прийшла і залишилася”: історія Олександри з Української жіночої варти

Олександра — учасниця Української жіночої варти (УЖВ), ВПО з Нікополя, яка нині проживає в Одесі. Вона приєдналася до організації у 2022 році та пройшла шлях від нової учасниці до активної координаторки онлайн-напрямку. Її історія — про пошук спільноти, внутрішні зміни та повернення до дії навіть у складних життєвих обставинах.

«Я просто знайшла УЖВ в Google»

— Розкажіть, як ви прийшли в Українську жіночу варту?

— Мені 28 років. Я з Нікополя, але зараз живу в Одесі як внутрішньо переміщена особа. В УЖВ я прийшла у жовтні 2022 року. Просто шукала в Google організацію, яка готує жінок до служби або дає відповідні навички. Записалася, прийшла — і залишилася.

Мій перший захід був особливим — це був день заснування Української жіночої варти, 14 жовтня. Я потрапила на круглий стіл.

«Я знайшла не лише навчання, а й друзів і команду»

— Яким був для вас цей період в організації?

— Дуже активним. Майже щотижня були тренінги, зустрічі, події. Я знайшла друзів, і поступово відбулося повне включення в команду, яке триває й досі.

Я почала з адміністрування заходів, а зараз займаюся онлайн-координацією.

«Психологічні зустрічі реально змінюють життя»

Окремо Олександра відзначає роботу з психологічною підтримкою в межах проєкту:

— Це дуже важливі зустрічі. Вони як терапія. У моєму житті справді відбулися зміни.

Особливо запам’яталася тема про те, як ми відкладаємо життя «на потім». Після цієї зустрічі я перестала це робити.

Також були корисні медитації, розмови, методики самодіагностики — наприклад, «стан батарейки».

«Після паузи я знову хочу діяти»

— Що для вас стало найважливішим у проєкті за останній час?

— Всі зустрічі були важливими. І сам івент, і робота з психологинею Ганною Молдован — через атмосферу та зміст.

Також стратегічне обговорення розвитку організації на три роки дало мені новий поштовх. Після переїзду в Одесу був певний ступор, але зараз я знову відчуваю сили діяти і думаю про координування Одеського регіону.

«Я стала більш впевненою і рішучою»

— Які зміни ви відчули в собі?

— Я стала більш впевненою та рішучою. З’явилося відчуття: просто береш і робиш, не відкладаючи на завтра.

«Я залишалася з УЖВ навіть у період материнства»

Життя Олександри за останні роки суттєво змінилося — вона стала дружиною і мамою.

— У 2022–2023 роках я була дуже активною. У 2024 році, коли народилася дитина, я трохи відійшла, але залишалася онлайн. Зараз я повертаюся і планую знову бути активною не лише онлайн, а й фізично.

«Це моя команда»

— Чи відчули ви, що команда стала сильнішою?

— Так. На останньому івенті я це особливо відчула. За час моєї меншої активності команда трохи змінилася, але коли ми знову зібралися і познайомилися ближче — я зрозуміла: це моя команда. Тут я всіх знаю і почуваюся як риба у воді.

«Хотілося б прийти раніше»

— Що б ви сказали собі на початку цього шляху?

— Що треба було прийти раніше, ще у 2015 році, коли я переїхала в Київ.

«Ми потребуємо підтримки і розуміння»

— Що ви хотіли б сказати партнерам і людям, які підтримують УЖВ?

— Людям я б сказала: долучайтеся і більше цікавтеся нашою діяльністю, бо не всі розуміють, що ми робимо.
А партнерам — щоб більше вкладалися в нас і підтримували розвиток організації.

«Я вдячна, що я тут»

— І на завершення?

— Я дуже рада, що в мене є Українська жіноча варта і що я прийшла сюди у 2022 році.

І ще… я пам’ятаю, як дуже хотіла йти служити в ЗСУ. І зараз це бажання є, але є відповідальність за дитину.

Історія Олександри — це приклад того, як громадська організація може стати точкою опори під час війни, місцем професійного зростання, психологічної підтримки та повернення до активної життєвої позиції.

Фото з особистого архіву Олександри Мерзлякової: