Історія жінки на війні: Від «золотої лопати» до розвідгрупи

Військовослужбовця Євгенія Соколова, позивний «Руда», молодший сержант ЗСУ, до повномасштабного вторгнення – успішна київська підприємниця і дійсна по сьогодення  членкиня Української Жіночої Варти.

З 2014 року Євгенія займалася активною волонтерською діяльністю, крім того в лавах громадської організації Українська Жіноча Варта пройшла різноманітні тренінги – від загальновійськових та парамедичних вишколів до умов виживання в надзвичайних ситуаціях. До речі, ці тренінги УЖВ проводила практично всі роки війни, особливо інтенсифікувавши навчання місяці перед повномасштабним вторгненням.. 

На фото Олена Білецька (Голова Української Жіночої Варти) та Євгенія Соколова “Руда”. Фото з особистого архіву

Не дивно, що з перших днів вторгнення Євгенія приєдналась до сил тероборони Київщини. А далі вже воєнні шляхи привели до посади бойового медика розвідгрупи військової частини ЗСУ Іноземного легіону, що виконує завдання на українсько-російському кордоні.

Поки у молодшого сержанта ЗСУ «Рудої» була короткочасна відпустка Українській Жіночій Варті  вдалось зустрітись з посестрою і погомоніти про воєнне життя останніх двох років.

– Рішення вступити до лав тероборони було одномоментним чи все ж таки був якийсь час на роздуми?

– Ну, час на те, щоб розібратись , що почалось повномасштабне. 

З 24.02.22?

– Так… Фактично так. Почала військовий шлях в армії з 242 окремого батальйону ТРО. Ні, ну не все так просто. Жінок на воєнні професії в ЗСУ, взагалі, не дуже брали. Довгенько рили окопи на Новоірпінській трасі… А потім  якось…Знаєш, як воно часто буває – хлопці відпочивають, а дівчата все працюють. Ми ж, дівчата, не винні, що витривалі та нарвані. І тут приїхав наш генерал – подивитись, як тероборона окопи риє. Побачив, як я завзято лопатою вимахую, і каже: «О, все! Хто вона? Парамедик? Така нам потрібна, берем!». А треба сказати, що місць на бойових посадах не було. Брали одну. Хіба що командир наш не розгубився, та одразу до генерала: «Вона не одна, з нею шість хлопців, це група, беріть вже всіх». То так вийшло, що ми групою і пішли. Хлопці потім казали : «Женя наша «золота лопата!» . Ото вже піля невеличкої підготовки нас відправили якраз на Харківщину, як звільняли. Рота вогневої підтримки. Там  попали в серйозні бої, прильоти. Було і поранених багато, і «на щиті»…

Важко?

– Призвичаїлись, що там сказати. Спочатку , як прилітало, було страшно. Потім звикли. Це було біля села Басового, 350 метрів від п…рів. Що погано було – довго добивались від з бригадного командування, щоб дали дозвіл на вивіз тил. 130-й, наприклад, батальон наприклад, декого із загиблих і  ще не забрав. А потім вже пішли на ротацію під Яготин. Там вже у нас почалась епопея з переводом в Іноземний легіон

Чому саме в Іноземний легіон?

– До конкретного командира. Було запрошення. Вся група, 8 чоловік. А перевестись з підрозділа в підрозділ – тобі будь-хто скаже – ще та морока. Спочатку ніби було нормально, комбат вже йшов з посади, то підписав документи, і воно як пішло по всій вертикалі, вже й Залужний підписав, а воно все ніяк. Місяць, другий, третій, Легіон чекає. До півроку історія протягнулась. Ми вже перетелефонували по своїм зв’язкам , до речі – з УЖВ – до Києва. Дійшли до Головкома.  В результаті – Залужний в шоці, документи десь хтось поклав в довгий ящик, та й все потому. Викликали ВСП, ДБР, ну, Залужний перепідписав, і протягом семи днів все вирішилось. 

Так документи , виходить, хтось сховав?

– Та  так виходить. Ми трохи так здогадуємось хто, з командування. 

Ну, гарних бійців, певно, ніхто не хоче відпускати?

– Певно. Але кордон чекати не може, там своя праця

Важко було з РВП – в розвідники? 

– Десь місяць навчання в Центрі розвідки 49. Дуже інтенсивно, Але й інструктори там толкові. Особливо, Петрович і Богдан. Петровичу десь за 50, а Богдан хлопець років 25-ти, та дуже досвідчений, видно, що вже, як кажуть «і Крим, і Рим пройшов». Просто золоті люди. Ми їм за всю ту науку дуже вдячні. Вже як пішли на Чернігівщину в прикордоння, а потім на Сумщину – то все пригодилось. На Чернігівщині багато було ситуацій, за ДРГ ходили. При тому, ходили ми, і ходив ГУР…Воно так трохи весело, хоч і не до сміху – ми йдеомо за кацапською ДРГ, і відчуваємо, що тут же, хтось за нами стежить…

І як на прикордонні ситуація? Як кажуть – все під контролем? Закрито?

– Я тобі так скажу, перше, у на чогось всі сподіваються на поліські болота. Так от на болота сподіватись не варто. Стежки є, і всі їх знають. Знаючи стежку болото пройти можна. Я особисто проходила. А місцеві через ті стежки і до війни пішки через кордон бігали. І на жаль, підтримку серед місцевих ворог таки де ні де, а знаходить. Допомагають, транспорт свій дають. І друге  не варто недооцінювати ворожі ДРГ. Там підготовка дуже професійна. І що в них саме паскудне. Вони працюють саме по цивільним. Ми відпрацьовуємо воєнні об’єкти. А вони – саме по цивільним. Військові в них то таке, бонус. І ще міни. Ми притримуємось  всіх конвенцій, ставимо ТМ, «сигналку». А вони ставлять «монки», ПОМ, міни, що самоліквідуються. Ті, що самоліквідуються – то така штука, що як 2-3 дні ніхо не проходить, то вона сама вибухає. А на Сумщині ситуація ще сумніша. Там є такий нацпарк. Здоровенна територія, охороняється тільки прикодонниками, в дяких місцях, дуже мало. Всі ці вишки дуже нераціонально розташовані. Там ходять всі , кому не лінь. Ми вже було якось хотіли спалити його до дідька. Але  ж, рука не піднімається, своє ж багатство. Ну як… Але через той нацпарк просто транзит

– Серед населення на Сумщині теж є підтримка ворога?

– Трапляється, не без того. Там є одне село( називає назву села), в ньому живе такий собі батюшка…

– Московський патріархат?

– Так. В селі ж всі про всіх знають. Місцеві прямо кажуть, що він колишній фсбшник, в чині полковника…

– Колишніх фсбшників не буває

– Ото ж. Мені особисто казали, я там ходила, по цивілці, розмовляла… От місцеві і кажуть, що до того батюшки вже приїздили хопці з СБУ, чи то вербували його, чи налякати намагались, мовляв, будеш передавати інформацію, тобі одразу жаба цицьки дасть. Інформацію може він і не передає але місцеві кажуть, що той батюшка гонить самогон. Двох видів, для своїх нормальний, а те, що військовим продає – той з домішками. Вирубає все живе. Просто відключаєшся. Ну, ми ж не будемо робити вигляд, що так у нас в армії вже ніхто й не випиває…Звісно, все буває. У місцевих питаю: а чому мовчите? Ну, мовчать, бояться, це ж треба докази, і кому скаржитись…Мовчать. Та й не тільки це. Декілька разів наші операції зливали. Ми навіть перевіряли. Ну, один раз, але коли, два, три рази. То це вже треба кротів шукати. Але, на тому боці – все те ж саме. Ще гірше…

– Взагалі нелякані?

– Взагалі… І не те щоб нелякані, вже лякані. Але охорона там майже не організована, неймовірне роздовбайство. Там по великому рахунку можна у них великий такий сегмент відрізати. Повністю.  Було б чим. Ми вже так і казали: нам все рівно де ходити, дайте з чим, щоб в руках було щось суттєве. Легіон же вільніший в дії…Запросто змогли б.

– А чогось ось нагально не вистачає?

– Та як всюди – дронів. Бо дрони – то наші очі. А ще дуже, дуже, дуже нашому підрозділу потрібна автівка, ми от збираємо на пікап. Просто нагально потрібний. Пікап – то наша швидкість. Ти як будеш писати – наші реквізити додай. Бо дуже потрібно!

– А як вже досвідчений бойовий медик щось розкажеш? 

– Так, оце важливо. Бо дуже багато дівчат та хлопців повторюють цю помилку. Не при всіх пораненнях вішається турнікет!

– Стоп! Але це ж азів, пам’ятаєш, ще в 2014 на вишколах в УЖВ інструктори з академії це казали

– Ото ж бо. Але народ попадає в бойові дії, лякається, і буквально на всі, на всі поранення вішають одразу турнікет. Зрозуміти можна, переляк, розгубленість, але варто запам’ятати до автоматизму. Не всі поранення потребують накладання турнікету Бо через  те, що одразу накладають на все турнікет , потім йде багато ампутацій. Так, в протоколі пишеться, що коли йде глобальна кровотеча, то треба перекрити, але ж може бути просто м’язове поранення, там же ж у м’язах судин повно, тут треба відкинути паніку і розібратись у виді кровотечі. Бо з турнікетами ще й губляться в часових проміжках. Потім ще – якщо наприклад йде поранення в стегно, то починають очманіло тампонувати. А треба одразу наклади тугу пов’язку… Зрозуміло, що бійцю боляче, можна і вихопити по носу, але все ж таки треба зібратись, колючі-ріжучі прибрати , якось приборкати і накладати. Ізраїльський бандаж, або будь-що з кровоспинним, головне туге… Бо коли починають в лихоманці тампонувати – йде велике пошкодження м’яких тканин, потім багато треба видаляти. І ще – проблема величезна. Поранення в сідниці. Не того, що хтось побіг і йому ззаду прилетіло, а тому що при обстрілах чоловіки падають одразу, а п’яту точку правильно опустити не всі вміють. У мене теж ця проблема є, але треба вчитись. Та вже якщо прилетіло туди. Там же суцільна м’яка тканина і судини. Мене мій старший медик навчила – став звичайну прокладку. Найкраще вбирає з усього, що людиною придумано. Через цю прокладку навіть у ССО скандал був

– Чому?

– Ну, не по протоколу. Де в медичному протоколі такий засіб, як прокладка? Дуже лаялись, поки один з професорів авторитетно не гаркнув, що, мовляв, все правильно, краще медик не міг придумати. Та й то – не завжди в аптечці є, що по протоколу треба. Замість тих же окклюзійнх пов’язок не від гарного життя ставимо латексну рукавичку, чи пакет… Головне вже тут життя врятувати. Працює? Розберемось. Бюрократизм іноді до печінок дістає…

– І що по твоєму, треба зробити, щоб хоч щось змінити?

– Та багато чого. Але перш за все я б хлопчиків з високих київських кабінетів відправила б послужити хай не на «нулі», а десь поблизу. А то всю відпустку довелось по кабінетах пробігати . Вони аж надто розслаблені. Аж надто… Це обов’язково треба зробити


ЗБІР НА ПОЗАШЛЯХОВИК ДЛЯ ТАКТИЧНОЇ ГРУПИ Євгенії Соколової

Ціль 150000

Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/2bsnYkfcfJ

Номер картки банки

5375 4112 1014 8420

Карта мами Євгенії Соколової  Бендзюкової Ірини Олександрівни, яка зареєстрована через податкову службу волонтером. 

Карта Приватбанк для донатних цілей

IBAN(безготівковий) – UA133052990262076400945383259

Номер картки – 4731 2191 2709 7347

Бендзюкова Ірина Олександрівна 



Радміла Корж УЖВ


Ukrainian Women’s Guard

SUPPORT US

Donate to Ukrainian Women’s Guard PayPal mail:    [email protected]

DONATE ⇒https://www.uavarta.org/zrobiti-vnesok/

Subscribe to our channels and pages:

https://www.facebook.com/UkrZhinochaVarta

https://t.me/UWguardNewsEN

https://t.me/zhinkavarta

https://t.me/uaguard

https://instagram.com/ukrainianwomens_guard