тел.: +380686847461
uzv.ukraina@gmail.com
Меню

«У нас популярно, щоб хтось був нещасний»: Тетяна Кагуй – про те, як змінилося волонтерство

Тетяна Кагуй, волонтерка, інструктор з тактичної медицини, номінант премії «Євромайдан SOS» у 2017 році.

Біографічна довідка

Народилася в 1972 році в Києві. Має медичну освіту за спеціальностями: психологія, сексопатологія, патологоанатомія з практикою в поліції Чехії. Пройшла курс тактичної медицини у Військовому коледжі м. Тарту (Естонія). Разом з Юрієм Овсепяном заснувала неприбуткове ГО «За майбутнє країни» заради цільової допомоги захисникам України (медициною, амуніцією та оптикою). Також проводить вишколи з тактичної медицини, виживання, поводження у надзвичайних ситуаціях. Особисто підтримує проект «Миротворець». По можливості приділяє увагу зоозахисту та допомозі безпритульним тваринам, особливо псам.

 

­­­­Тетяно, ви обрали волонтерство у медичній галузі. Чому?

Маю медичну освіту – я паталогоанатом. Також вивчала психологію, психіатрію. Працювала у Чехії, потім повернулася в Україну.

Чи можете порівняти роботу за кордоном з українським досвідом?

Паталогоанатом – це не той медик, який може порівнювати, що там, а що тут. У державних структурах зарплатня низька що в нас, що в них. Раю на землі взагалі не буває.

Розкажіть, з чого для вас почалося волонтерство?

Я скажу чесно: коли збирався Майдан, я туди йти взагалі не збиралася. Щодо угоди з Євросоюзом – так, мені було шкода, що цього не сталося, але це не те, що мене спонукало б вийти на Майдан. Я пішла тому, що мене попросив чоловік. Він себе недобре почував, і я просто пішла туди зробити фотографії, як він мене і просив. Я туди прийшла і побачила багатьох знайомих – з міжпартійної асамблеї, знайомі «афганці»… Так я почала ходити і носити те, що вважала за потрібне.

Я була офіційно записана до штабу Майдану, отримала посвідчення, але не хотіла входити до жодної спілки, тому що вже тоді були різні між людьми непорозуміння, так би мовити, тому я не хотіла долучатися до будь-яких організацій.

Що для вас стало ключовим моментом? Чому продовжили допомагати – вже військовим?

Були дуже сильні враження, особливо після того як загинули люди… Це була така сильна депресія і розчарування, мабуть. Більшість людей були розчаровані, більшість були в стресі, але все-таки люди об’єдналися на фоні Майдану в сотні, і потім вирішили воювати. Вони відважилися йти далі.

Спочатку я симпатизувала досить сильно добровольчому «Правому сектору» і більш радикальним організаціям. Симпатизувала сама не знаю чому, але була у мене симпатія до культури, до прапорів, до гасел «Україна понад усе». «Азову» почала допомагати тому, що там були мої знайомі, яким я просто почала допомагати по інерції.

Якої допомоги тоді найбільше потребували?

Я проводила спільні акції, хоча тоді «Азов» і «Правий сектор» не дуже дружили між собою, але я намагалася проводити акції, на яких ми збирали допомогу як для одних, так і для інших. Ставили намети і «Азову», і «Правого сектору», вішали прапори і тих, і інших, і всю зібрану допомогу ділили навпіл. Кошти, продукти, одяг, медицину – все, що приносили, ми ділили пополам між двома підрозділами. Незважаючи на те, що ні одні не були в захваті від цього, ні інші. Але всім потрібна була допомога, тож вони збиралися мирно разом.

Спочатку досить сильно їхні погляди відрізнялися ідеологічно. На початку це була дуже загострена ситуація. Я спеціально приїжджала в гості до «Азову» в футболці «Правого сектору», а в гості до ПС – у футболці «Азову»!

Чи сильно змінилися потреби?

Якщо говорити чесно, зараз таких добровольців, як ті, що були раніше, вже практично немає. Тому що більшість є під тою чи іншою структурою, хоча б формально. Так що добровольців стовідсоткових зараз немає. Якщо говорити про допомогу, то мені здається, що на даний момент треба більше допомагати підрозділам, які легальні. Тому що зараз у нас популярно, щоб хтось був нещасний. І зараз багато людей, прикриваючись словом «доброволець», збирають те, що їм не потрібно. Вони беруть абсолютно усе. В той час як легальним підрозділам іноді кажеш: «Є те-то і те-то», а вони кажуть: «Нам не треба». Говориш: «У мене є п’ять турнікетів», а їм не треба. Мабуть, ситуація із забезпеченням все ж змінилася, але чи всі вміють це визнати? В таких обсягах, як тоді, рюкзаки, підсумки, аптечки… такого вже не потрібно.

Зараз такої нагальної потреби, яка була у 14-15 роках, без якої захисники не виживуть без допомоги волонтерів, вже немає. Тому, іноді бійцям потрібен сам факт, що про них пам’ятають, та увага у вигляді нашої допомоги. На мій погляд, допомога вже стала більше мотивуючою, ніж нагальною.

А чи є якісь потреби в армії на сьогодні, які досі не забезпечує держава?

Дуже залежить від підрозділу та командира. Бо якщо підрозділ просить сокири та лопати – це не вина Міністерства оборони чи держави, це вина конкретного командира або ж бійців, які за його спиною пишуть волонтерам листи з проханнями «ми голі й босі, дайте нам сокирку, будь ласка». Або ж вони свої десь банально загубили.

Деякі, мабуть, думають, що у волонтерів вдома стоїть такий великий станок, який друкує гроші, бронежилети, навіть патрони. Було, якось просили купити автомати. Тридцять два автомати! Я питаю: «Ну і як я маю це зробити?». «Так напиши пост», кажуть. Але ж мене за це посадять! Нічого, кажуть, «ти ж волонтер, тобі пробачать».

Є ще така проблема: люди не можуть усвідомити, що те, що потрібно розвіднику, зовсім не потрібно бійцю, який варить борщ десь в тилу чи на полігоні. Ні каска, ні тепловізор, ні тактичний ніж… Але ж він хоче! Пише у Facebook, що у нього цього немає і, на жаль, знаходяться наївні люди, які намагаються йому це все забезпечити. Мабуть, треба фільтрувати інформацію?

Чи стали військові більш обізнаними у питанні надання первинної медичної допомоги?

Насправді ті, хто хоче щось вміти – ті вміють. Досить багато різних волонтерських ініціатив та організацій їздять в зону АТО, проводять тренінги, викладають відео, як вони вчать. І дійсно вчать! Тому все залежить лише від того, чи хочуть люди навчитися.

Але ж ці знання не лише на війні потрібні?

Так. Наприклад, коли в межах Києва трапляється ДТП і викликають швидку та поліцію, то першою приїжджає поліція. І поліція вже вміє надати допомогу. Коли вже приїжджає швидка допомога, медики часто довго дивляться і не розуміють, навіщо їх сюди покликали. Тому що поліція вчиться новому, а вони вже не вчаться.

Чи проводите медичні тренінги зараз?

Волонтерські тренінги у такому форматі, як робила раніше, я в цьому році не проводила. По-перше, я втомилася від запрошень «для галочки». Наприклад, коли запрошують в школу, просто тому що їм треба провести таке заняття. Насправді райвно чи міськвно мають якісь бюджети на проведення таких занять, але школи зараз запрошують волонтерів безкоштовно, плюс збирають ще гроші з батьків. Я коли дізналася, що ми провели заняття безкоштовно, а вони ще й з батьків позбирали, я сказала «до побачення». Це раз. А по-друге, проводити заняття заради того, щоб просто прийти поговорити – не бачу в цьому сенсу. Я вчила дітей в кількох військових коледжах, я туди приходила після занять, приходили й інші інструктори. Але… їм було смішно! Загалом насправді цікаво двом-трьом дітям на групу, а всім іншим аби посміятися.

Як щодо тренінгів для дорослих?

Так, робили такі курси. Якщо хтось хоче пройти медичну підготовку, я завжди кажу: знайдіть 10-15 людей бажаючих та приміщення, де можна безкоштовно провести заняття. Але й тут буває, що приходять люди в костюмах та краватках і чекають, що хтось буде стрибати і все показувати, а вони просто посидять і послухають.

А бувало й таке, що задавали досить провокативні питання. Наприклад, як викурювати ментів, як щось зробити так, щоб вбити людину? Я відповідала, що мої курси не про те, як вбити, а про те, як зберегти життя. І скільки б мене при цьому не фотографували, не знімали – я не роблю нічого незаконного. Так, я можу розповідати про поведінку на масових зібраннях – як діяти, якщо в тебе летить «коктейль Молотова» чи як захистити себе, якщо труять газом. Але не навпаки! А люди інколи провокують і вивертають цю інформацію, аби запитати не як уберегти себе, а як зробити це з іншими. Із цим стикнулася не лише я, а й усі, хто проводить заняття по медичній підготовці. Тому зараз перед курсами я прошу підписати заяву, що люди ознайомлені з тим, що ми не вчимо убивати і даємо знання лише про те, як захистити своє життя та не нашкодити іншим.

Не переживаєте, що такі провокатори можуть завдати вам шкоди?

А їх досить легко виявити. Вони часто дуже балакливі, пригощають усіх бутербродами, занадто багато фотографують, але самі уникають, щоб їх фотографували, питають контакти інших інструкторів – куди їм ще піти. Звичайно, окремо все це притаманно багатьом людям. Але комбінації з провокативних навідних питань і от такої поведінки видають… Зазвичай, якщо потім пошукаєте цих людей у соцмережах – ви помітите, що при всьому своєму начебто патріотичному налаштуванні, у них досить провокаційні речі на сторінках.

На фото Тетяна Кагуй

Які маєте плани на найближче майбутнє?

На найближче – хочу все-таки купити приціл у один підрозділ, якому пообіцяла. Надрукувала плакати з тактичної медицини і хочу їх безкоштовно пороздавати до військових частин. Щоб корисне завжди було перед очима. От звернув увагу на красиву дівчину – і вже запам’ятав, куди того джгута накладати!

Наостанок, що б ви порадили колегам-волонтерам?

Допомагаючи захисникам України, не діліть їх «по шевронам», структурам чи статусам. Тому що наш ворог – Путін, Росія, зрадники України, пристосуванці. А «внутрішній ворог» – це ті, хто вважає, що українська влада страшніша за Путіна.

Анастасія Обертас для Української Жіночої Варти

Фото з відкритих джерел