тел.: +380686847461
uzv.ukraina@gmail.com
Меню

Жінки і революція. Розповіді учасниць Майдану 2013-2014 років. Частина третя

Історія третя. Активістка

Радміла. Людина з активною життєвою позицією. За плечима мала досвід участі в Майдані 2004 року, громадської та політичної роботи в різних українських проектах. Журналіст. Події Революції Гідності передбачала з 2012 року. Тому долучилась до Майдану фактично з перших днів протесту

УЖВ: Коли Майдан почався особисто для вас?
– З перших днів. Тобто, з вечора, коли в фейсбуці з’явився відомий заклик виходити з чаєм і парасольками, я вже знала, що це – воно. Щоправда, були певні сумніви, що протест може не втриматися. Адже тодішня влада з досить беззубою тодішньою опозицією декілька років вдало «зливала» народні протести. І якби це сталось , це було б дійсно катастрофою для України. Тому ми з товаришами з нашої громадської організації виходили на Майдан вже в листопаді 2013 року, як окрема група, підтримували молодь під стелою. І тільки за збігом обставин не затримались групою в ніч побиття студентів – у когось дома залишились самими діти, у когось було відрядження з ранішнім потягом… А ось одна членкиня нашої організації, активістка Майдану – Любомира Кеплер, вже літня жінка, залишилась вночі з молоддю, і попала під кийки спецназівців. Тоді вже всім стало зрозуміло, що людей не зупинити, і це буде вже не той співучий жартуючий майдан формату 2004 року. Без барикад не обійдеться

УЖВ: Що саме мотивувало вас вийти на протест?

– Три речі. Перше – чітке розуміння, що якщо зараз не повернути кермо держави на європейський курс, Україна втратить незалежність і знову потрапить в пастку «старшого брата». Друге – джерелом влади в Україні є народ, а народ знову не спитали, вирішили зміну курсу за людськими спинами, фактично – продали. Я особисто на виборах не делегувала тодішньому «гаранту» щось за мене вирішувати, а ті сили, яким я, і такі як я, щось делегували, виявились нездатними вирішити цю проблему. Тому треба було брати справу в свої руки. І третє – воно досить побутове і досить смішне – я особисто дійсно хотіла, щоб запрацював безвіз, бо завжди відчувала якесь приниження в тому, щоб доводити в посольствах, що я просто хочу поїхати подивитись світ, а не залишатись в європейських «прекрасних краях». У мене є своя країна, і тут є що робити. До речі, після введення механізму безвіза так поки нікуди і не доїхала, якось часу немає

УЖВ: Яким Майдан був для вас?

– Жорстким і прекрасним. Абсолютно дивовижним, через здатність українців в критичні часи гуртуватись, самоорганізовуватись і перемагати. Оцей жарт про те, що якщо українцям сказати, що потрібна ракета з ядерною боєголовкою, то до вечора зберуть і привезуть разом з чаєм, канапками і концертом – це практично правда. Цікаво, що суспільство в той час показало себе набагато мудрішим і дорослішим, ніж його обрані (!) керманичі. І це для мене досі загадка: чому українці, як тільки напруга спадає, одразу сідають рівно і обирають у владу різний непотріб.

УЖВ: Як часто ви бували на Майдані? Ви приходили підтримати тільки бойові дії, коли потрібна була критична маса людей, чи якимось чином допомагали і в «мирні» дні?

– Приходили з друзями кожен день. Інколи і на нічні чергування, але то вже частіше чоловіки. Їздили до Межигір’я лякати тодішнього «гаранта» Коли на Майдані з’явились барикади, то якось хлопці, що там чергували, в розмові сказали, що не вистачає інформації про те, що відбувається за день. То ми почали випускати такий собі інформаційний листок, з оглядом добових подій. Самі верстали, друкували і розносили по наметах і барикадах. Ми були першими, а вже в лютому 2014 «ринок майданної преси» розрісся десь до чотирьох одиниць самвидаву різного формату.

УЖВ: Який спогад із Майдану для вас досі найяскравіший?

– Весь період Майдану – це один яскравий спогад. Кожен етап – а їх було три – закарбувався в пам’яті своїми кольорами. Від спроби спочатку відтворити формат минулого «співочого» Майдану – до змужніння суспільства і нації перед жорстким викликом тогочасної влади. Організація, дорослішання активної частини суспільства як такої.

УЖВ: А що можете сказати про найстрашніші моменти Майдану?

– Якраз на Майдані відчуття страху зникало повністю. Навіть коли на Грушевського почались фактично бойові дії – сам Майдан був острівцем спокою і сили. Страшно було за межами Майдану – коли ти приходив додому – і на тебе обрушувався весь потік інформації. Будь хто міг легко впасти в паніку. Єдиним виходом було зібратись і бігом повертатись на Майдан, заспокоювати нерви. Неприємні відчуття з’явились коли почались викрадання майданівців. До речі, досі не визначено де знаходяться близько 50 чоловік, зниклих під час революції. В мене особисто був момент, коли я бігла з листівками на Майдан і за мною ув’язалась якась тітушня. Тоді я про це не розповідала навіть близьким людям. Ну, відірвалась від переслідування і відірвалась. Втім, страху не було, був якийсь азарт.
Страшним ударом були , звісно, перші загибелі на Грушевського. Стало ясно, що межу перейдено. І останні дні Майдану – загибель Небесної Сотні фактично в прямому ефірі перед всім світом. Якийсь шок . Розуміння того, що якщо зараз не встоїмо в країні почнеться террор і вона посиплеться на частки. Шок від смертей і розуміння , що може статись невиправне. Це був дійсно страшний момент. В принципі ми припускали з друзями, що Майдан може програти, навіть готувались : як відходити, де збиратись, як продовжувати боротьбу, готували спорядження для «партизанки». І таких як ми було багато. Передчуття громадянської війни. Це було страшно. Але, добро і правда – вони, знаєте, все ж таки перемагають.

УЖВ: Можливо, були якісь веселі чи смішні моменти ?

– Звісно , були. Хоч цей майдан і не був таким гумористичним, як в 2004 році. Навіть майданна творчість була більше суворою. Але веселі ситуації траплялись. Наприклад, коли ми їхали в Межигіря, по дорозі колективу прийшло в голову купити в подарунок «гаранту» нічну посудину, як натяк, що він до унітазу не доріс. Купили і виставили перед лавою «беркутів». І от стоїть ця шеренга в обладунках із щитами, і всі втупились в цей блакитний предмет. І тут хтось з наших каже: «А ви уявляєте, що їм не відлучитись звідси, і хочеться… а тут їм під носа – горщик!». Потім фото з цим горщиком ще гуляло по ЗМІ.

Були забавні побутові ситуації. Якось я розносила листівки по наметах, і тут з одного тернопільського намету вибігає чоловік і біжить за мною: «Пані! Пані, дайте мені вашу газетку. Я її дружині відвезу, бо вона не вірить, що я на Майдані. Вона мене ревнує, і все підозрює, що я не тут, а гуляю по курвам»

УЖВ: Розкажіть про людей, які запам’ятались найбільше.

– Люди на Майдані взагалі вражали. Але найбільше – молодь, яка вийшла в перші дні, під стелу. Молода пара з під стели стала нашими друзями. Я ними горджуся. Дуже чисті, сміливі люди. З честю пройшли всі випробування з першого до останнього дня. До речі, вони і познайомились там, під стелою. Хлопець – з Миколаєва, дівчина – з Мукачева. Вони для мене просто наочне уособлення єдиної нової України.

УЖВ: За внутрішніми відчуттями, наскільки Майдан Вас змінив?

– У мене світоглядні трансформації пройшли ще в часи першого Майдану. Я ще з того часу вірила в наше суспільство, країну, знала на що здатні наші люди. Тут скоріш відбулись особисті емоційні зміни. Прийшло розуміння, що людське життя дуже крихка і швидкоплинна річ. Тому я стала більш терпимою до близьких людей, друзів. Стала цінувати кожен момент проведений з ними. Але в той же час стала абсолютно непримиреною у ставленні до ворогів України. З 2014 року, як казав колись один відомий історичний персонаж – « у мене немає особистих ворогів, крім ворогів держави»

УЖВ: Які висновки ви зробили для себе з цих подій?

– Україна була, є і буде. Певно, у нас є якась місія в світовому процесі. Інакше не пояснити, як ми на цьому жорстокому і трагічному шляху вкотре – виживаємо, дивуємо світову спільноту, перемагаємо. Тому, не зважаючи на нинішній песимізм, я вірю , що ми таки виконаємо свою задачу, і ще не раз здивуємо цей світ.
Між іншим, після революції, мені телефонували навіть адекватні люди з московських земель, і захоплено казали: «Унікальний, унікальний народ!». І це правда, українці дійсно незвичайні.

Українська Жіноча Варта

Фото з приватного архіву

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань – гіперпосиланням) на

“Українська Жіноча Варта” uavarta.org