тел.: +380686847461
uzv.ukraina@gmail.com
Меню

Захисниці. Частина 1.

Олександра Сівець, солдат, 24 роки

Навіть в сучасних реаліях, можна все ще почути фразу «не жіноча це справа». Твоє рішення пов’язати себе з військовою сферою – це була чітко сформована громадянська позиція, протест стереотипам або феміністські погляди?

Чесно, мені завжди дуже боліла ситуація, що склалася в Україні. Я знала про проблеми, що йти в армію і захищати свою країну ніхто не хоче. Кілька років тому я жила і навчалася в Іспанії на політолога, але як тільки повернулася в Україну, відразу зайнялася волонтерством, а в підсумку прийняла рішення самої піти служити. На тому етапі у мене був період морального виснаження, жахливо дратувала ця безвихідна ситуація в країні, і я відчула, що мої знання, хоч вони навіть і не військові, можуть бути корисні.
Повинна також зізнатися, що на додачу в мені зіграв юнацький максималізм. Я вірила, що моя активна позиція зможе змінити систему і навіть якщо до мене було погано, то з моїм приходом все стане на порядок краще. Для мене внутрішнім переломним етапом стало прийняття присяги – я розплакалася в цей момент, тому що розуміла – це не просто слова. Це жорстко, коли ти клянешся у вірності своєму народові і усвідомлюєш всю серйозність ситуації.

Ти прийняла для себе рішення і почала діяти, а як до нього поставилися батьки, найближчі родичі і друзі?

Ясна річ, що багато людей мене відмовляли. Військові сили – це досить своєрідна структура і про армійський ідіотизм теж, думаю, всім добре відомо. У моїй родині ніхто раніше не був пов’язаний з військовою сферою. Для батьків це був колосальний шок: «Ми в тебе гроші вклали, а ти …». Але незважаючи на те, що спочатку вони були проти, в результаті – підтримали.

Цікаво зрозуміти всю «кухню» зсередини, тому розкажи про реалії військової служби з позиції дівчини. До тебе було особливе поблажливе ставлення, навпаки ще більш жорсткі вимоги або до чоловіків і жінок ставилися «на рівних»?

Як вже згадувала, я політолог, але мені запропонували піти на зв’язківця, і в принципі ця ідея мені сподобалася. Спочатку мене взяли до військкомату, але пізніше відправили у відрядження в бойову частину, де я пробула три місяці. Побувавши вже там, я можу стверджувати, що упередженого ставлення до жінок немає, але іноді все ж зустрічаються «дупосортирні» жарти на нашу адресу. Незважаючи на те, що для дівчат намагаються створити максимально комфортну обстановку, варто чесно зізнатися в тому, що у нас армія не прийшла до того, щоб створювати умови для жінок.

По-перше, ні для кого не секрет, що полковники і підполковники тягнуть в армію своїх дружин. А для дівчаток, які дійсно хочуть бути, скажімо так, «солдатами Джейн», – абсолютно не створено жодних умов: починаючи від форми і закінчуючи казармами.

До речі, в бойовій частині все мужики дуже пишаються собою, і дівчата у них досить бойові, тому і умови там були для всіх однакові. Я входила до складу підрозділу польового вузла зв’язку, і мені постійно потрібно було бути на вулиці при температурі мінус 30. але я, втім, і не хотіла сидіти в кабінеті. Подумала, якщо вже приїхала сюди, то потрібно отримувати максимальний досвід, і часто ходила з пацанами дивитися апаратні, так як мене це все цікавило. До слова, через те, що я була відряджена з військкомату, ходили домисли, мовляв, а не «офіцерська чи я шалава?».

У АТО, щоправда, я так і не потрапила, але лише через проблеми зі здоров’ям.

За твоїм особистим відчуттям, чи відчуваєш зміни у своєму характері внаслідок зробленого вибору?

Безумовно, армія впливає на характер. По-перше, це повне переосмислення життєвих цінностей, а якісь матеріальні речі зовсім відходять на задній план. По-друге, самим головним у твоєму житті стають сім’я і друзі, намагаєшся максимально більше проводити з ними час

А чи залишив відбиток на твоє бажання завжди залишатися жінкою вибір на користь військової кар’єри? Туфлі, сукні, косметика – відійшли на другий план?

Почнемо з того, що після повернення з Іспанії мені в принципі хотілося одягатися по-європейськи – зручно і комфортно. На додаток, моє волонтерство наклало відбиток, так як воно не дозволяло вибирати витончені наряди, тому що потрібно було їздити в різні райони Києва і носити «клумаки». Але якщо раніше, мені ще хотілося надіти якусь спідничку або плаття, то після служби все жіноче заховалось. Я «забила» на манікюр, перукарню – це все стало неважливо.
Мені, до речі, розповідала жінка-майор, яка постійно їздить в АТО (начальник медслужби), що вони жили в напівзруйнованому помешканні, у неї не було навіть рушника, але вона завжди намагалася хоч мінімально доглядати за собою і навіть підфарбовувати вії. Я назавжди запам’ятала її фразу: «Ніколи не забувай про те, що ти, перш за все, жінка».

Саша, в майбутньому, коли ти станеш мамою і якщо у тебе народиться дочка, ти б хотіла, щоб вона мала відношення до військової сфери?

Незалежно від того, буде у мене дівчинка або хлопчик, якщо мої діти захочуть піти у військову сферу, безумовно, я їх підтримаю – так, як мене підтримала моя сім’я. Завдяки армії у мене з’явилася дисципліна, я стала більш спокійною, і якщо раніше я не усвідомлювала наслідків своїх дій, то зараз я розумію: кожне моє рішення веде до конкретного результату. Звичайно, я розповім їм і всі страхи і жахи, а вони вже нехай самі вирішують. Але якщо це буде син і, якщо на той момент ще буде строкова служба, він 100% піде служити

Ганна ЯРОШЕНКО,
Ганна ІВАНЕНКО

Фото: Катерина СИНЕЛЬНИЧЕНКО

Джерело: sunny7.ua

Відділ моніторингу Української Жіночої Варти