тел.: +380686847461
uzv.ukraina@gmail.com
Меню

Киянка написала книгу про жіноче обличчя війни

«В Україні сув’язь війна — жінка налічує століття. Чи вивчав хто історію жінки на війні? Ні. Немає такої спеціальної праці. Але історія є! Й вона повинна бути написана, зафіксована», — такими словами розпочинається книга київської письменниці Анни Шили (справжнє ім›я Галина Сліпушко) «Жінка війни». Це збірка реальних історій реальних жінок, які вирушили на збройний конфлікт на Донбасі як медики, волонтери, військові. Вихід книги очікується цієї осені до річниці Революції гідності і стане дебютною для авторки.

Галина Сліпушко виросла у творчій родині на Сумщині. Псевдонім Анна Шила обрала, бо народилася у день святої Анни, а Шила у перекладі з давньоіндійської означає гармонія слова. Писати почала ще у дитинстві. Батьки не сприйняли серйозно проби пера дочки, і вона вступила до Глухівського педагогічного інституту. Потім перевелася до університету іноземних мов у Києві й отримала освіту вчителя англійської мови та літератури, але за спеціальністю ніколи не працювала. Натомість знайшла себе в комерційних організаціях, пов›язаних з інтер›єром, дизайном, продажами.

— У той час моя творчість обмежувалася щоденниковими нотатками. Два роки тому я почала навчатися на психолога, і це стимулювало мене знову звернутися до літературної праці. До війни це були романтичні оповідання про кохання, жінок та взаємини, — розповідає письменниця.

Одного дня пані Галина побачила свою колишню колегу у передачі про АТО. Героїня сюжету, Вікторія, як волонтер часто бувала на передовій. Там вона зустріла чоловіка, між ними спалахнуло кохання. Ця історія надихнула авторку, вона знайшла номер телефону Вікторії і домовилася про зустріч. — Віка розповіла мені свою історію ще раз, вже особисто, я її записала і з того моменту перестала писати романтичні невійськові оповідання. У мене з›явилася ідея знаходити жінок, причетних до війни, і записувати їхні історії з передової. У планах було спершу 100 історій, потім — 50, і нарешті коло звузилося до 25. Насправді оповідань більше, але вони великі за обсягом — кожне близько десяти сторінок. Тому 100 — це задовго за часом створення і забагато для формату книги. Потім я почала шукати жінок, які погодилися б розповісти свої історії. Одна за одною вони знаходилися. Це абсолютно різні жінки, з якими я досі не була знайома. Серед них — парамедики, волонтери, журналісти, військові. Усі вони офіційно мають статус військовослужбовця. Інтерв›ю з кожною з героїнь тривало близько двох годин. Були випадки, коли я спілкувалася з жінками телефоном, оскільки вони перебували в зоні АТО. Так сформувалося 25 оповідань.

Попри те, що історії у книзі реальні, за жанром це не документальна проза, а художньо–публіцистична: факти переплітаються з емоційним сприйняттям авторки. Розпочинається книга історією волонтерки Яни Зінкевич, яка заснувала медичну службу «Госпітальєри».
— Якогось принципу в укладанні збірки немає. Так склалося, що книга розпочинається історією дівчини на ім›я Яна і закінчується історією вже іншої Яни. Ще є три Вікторії, а Вікторія — це перемога. Думаю, це символічно. У Яни Зінкевич дуже складна історія. Дівчина пройшла війну, а в мирний час отримала травму хребта внаслідок аварії. Зараз вона в інвалідному візку, але попри це народила дитину, продовжує працювати і навчається на медика. Це історія мужності. Інша дівчина на ім›я Альона у мирний час працювала юристом, а з початком війни стала волонтером. Ускладнювали їй волонтерську діяльність проблеми з нирками. Вона пережила пересадку нирки, та це не заважає їй регулярно навідуватися в АТО. Також Альона входить до комітету, що лобіює в Україні закон про споріднену пересадку органів.

Окрім історій, у збірці вміщений фотоальбом із графічними зображеннями героїнь художниці Відани Білоус. Обкладинкою займалася дизайнерка Лідія Бужанська.

Також у книзі є розвідки з етимології жіночих імен.
— Кожне оповідання називається жіночим ім›ям. Я не подаю навіть прізвище, і в цьому є певна загадка: читач до останнього вагається, чия історія перед ним. Зазвичай військовий не можна називатися власним ім›ям на загал, лише позивним, але в цьому випадку героїнями історій є доволі відомі постаті: це і українська чеченка Аміна Акуєва, і журналістка телеканалу «Інтер» Ірина Баглай. У кінці збірки поданий словник з поясненням, що означає те чи інше ім›я, використане у ній. Вивчаючи героїнь книги, я зіставляю значення імені з рисами характеру його носіїв. Наскільки достовірним є таке порівняння, хай вирішить читач.

Чи не у кожному оповіданні порушене гендерне питання: на яких умовах жінка воює в Україні, який її шлях військовослужбовця, чи легко їй виконати свою місію й отримати військовий чин.

— До 2014 року жінки могли йти на війну як прачки, кухарі, але не військові. Лише у 2016 Міністерством оборони було офіційно дозволено жінкам вступати на службу і обіймати військові посади. Хоча мої героїні на передовій з перших днів війни. Усі вони неймовірно красиві, сильні й мужні, і їхні історії такі самі. Наймолодша почала служити у 18, зараз їй 22; найстаршій — близько 50. Вони утілюють в собі образ України, української амазонки, яка поєднує в собі красу і силу, в одній руці тримає дитину, в іншій — ґвинтівку.

Робота над книжкою тривала два роки: з кінця 2015 року до 2017. За словами авторки, їй часто доводилося стикатися з труднощами. Найскладнішим випробуванням вивчилася моральна складова.

— Неодноразово виникало бажання зупинитися, бо було важко на душі. Але щоразу я знаходила в собі сили продовжувати роботу. Деякі жінки, до яких я зверталася, відмовлялися говорити про пережите, але переважна більшість погоджувалися на інтерв›ю і радо підтримували мій проект. Проте було й таке, що історія вже написана, а жінка ще вагається, чи готова поділитися сокровенним, і врешті відмовляється від публікації. Загалом враження від спілкування з усіма героїнями позитивне.

Наразі завершується підготовка книги, і у листопаді до річниці Революції гідності планується її видання. Презентацію проведують у Києві, у приміщенні університету імені Тараса Шевченка. Наклад складатиме 2000 примірників. Придбати збірку можна буде у книгарнях Києва.

Завдання своєї книги авторка вбачає в ознайомленні українців з образом сучасної української жінки. У перспективі письменниця планує перекласти книгу іншими мовами, аби зробити її доступною і зарубіжному читачеві.

— У майбутньому я хочу перекласти книгу англійською, щоб про цих мужніх жінок почув увесь світ. Окрім того, в Україні триває повномасштабна війна, а не антитерористична операція. Будь–яка АТО займає кілька годин, максимум — добу, а не кілька років. Якщо порахувати, то ця війна триває вже стільки, скільки Друга світова. Світова спільнота мусить про це знати.

Окрім збірки «Жінка війни», Анна Шила планує до кінця року презентувати ще дві свої книги, написані майже одночасно.

— За останні два роки я написала три книги: роман «Острів кохання», щоденникову прозу «Мій найсолодший мед» та «Жінка війни». Всі три іще не видані, але готуються до друку і до кінця року побачать світ. «Жінка війни» стане моєю дебютною працею. Поки що письменництво є моїм хобі, але сподіваюся, що ці книги стануть першим кроком на моєму шляху письменниці.

Коло творчих інтересів Анни Шили складають теми жіночої долі, жіночої психології, гендерних проблем, також — дитинства і війни. Усі вони відбиті у книзі Жінка війни. За словами авторки, збірка є першою працею, яка порушує ці питання.

— Жінка в умовах війни — актуальне нині питання, яке досі в українській історії не досліджувалося. Моя книга — це спроба написати першу сторінку в історії про жіноцтво і війну. Неправда, що у війни не жіноче обличчя. Недарма ж слово війна, як і перемога, — жіночого роду. Я мала на меті зафіксувати досвід української жінки у наближенні перемоги у цій війні. Як сказала Аміна Акуєва, війна не лише мотивує здійснювати подвиги, а й надихає оспівувати ці подвиги. Якщо у мене не досить фізичної сили, аби самій поїхати в зону АТО, то своє завдання вбачаю в тому, щоб оспівати наших мужніх красивих дівчат і так зробити внесок у цю боротьбу.

Наталя НІЧИШИНА

Джерело: ugorod.kr.ua

Відділ моніторингу Української Жіночої Варти