тел.: +380686847461
uzv.ukraina@gmail.com
Меню

Ми – люди фронтира. Війна наше минуле, майбутнє і сьогодення

Ми – люди фронтира. Війна – наше минуле, майбутнє і сьогодення. Завжди з одним і тим же ворогом. Одні, з союзниками або з тимчасовими партнерами – ми сотні років захищаємо європейську цивілізацію від м’ясників і катів. Загороджуємо як переможці, як переможені, як окуповані. Заганяємо назад в болота – або знесилено даємо пройти по наших трупах за Дністер. Але це завжди війна, ми – завжди воїни і захисники

Сьогодні ми тримаємо оборону у двадцять вдруге. 22 війни на виживання – ми або вони. І Вітчизняна війна 2013-20 ** рр не буде швидкою. Ця війна не закінчиться ні завтра, ні в наступному році. Наші діти ростуть у волонтерських-фронтових, сирітські-переселенських реаліях, грають в кіборгів проти кремлівських орків -але завтра їм теж на війну. Тому що ворог не відступить.

Але ми можемо трохи відсунути окопне завтра наших дітей: поки є бійці, є хірурги, які їх лагодять раз по раз, є волонтери – вже не стільки для забезпечення, скільки щоб у бійців і в тилу не втрачалося відчуття, що це народна війна, що ця оборона потрібна всім. Ось тільки це ресурс кінцевий. І кінцевий раптово: інфаркти, відмова нирок, відмова всього виснаженого війною організму. Втрата сенсу життя в цивільному середовищі. Відсутність роботи, грошей і можливостей підтримувати себе в бойовій готовності у тих, хто вижив після поранень і важких контузій

Але ж це – наш найцінніший ресурс! Досвідчені бійці, для яких війна – це вже робота, яка повинна бути зроблена добре і без втрат. Ті, хто може навчити виживати кожну наступну хвилю молодих солдатів. Якщо самі залишаться живі і будуть мати для цього елементарні можливості.

У нашій частині фронтира це поки розуміють не всі. Але зате це чудово розуміють ті, хто стоїть з нами пліч-о-пліч ці довгі століття війни: литовці. Саме вони миттєво підхоплюють і підтримують кожну розумну ініціативу щодо адаптації та повернення в бойову готовність українських бійців

Сьогодні це в тому числі і проект реабілітаційного центру «Ясен» в Горганах. Проект в перспективі масштабний і універсальний

– Дати роботу і почуття причетності до війни і помсти вдовам, що піднімають сиріт війни поодинці, і матерям, у яких від сина залишився тільки орден, фотографії з побратимами і могила в одному ряду з тими ж побратимами.

– Дати професію і старт своєї справи демобілізованим, які при наявності мінімальних ресурсів знову включаться в будні фронтира – як інструктори, як волонтери, як консультанти і як бойові одиниці. Це не просто гроші і робота – це збережені життя воїнів без рук або ніг, зараз не впевнених, чи варто далі жити

– Дати виховання, підготовку, навчити і оздоровити солдатських сиріт. Вони ні на секунду не повинні думати, що життя їх батька або матері були віддані даремно, що їх не пам’ятають і їх подвиг не цінують. Ці діти теж повинні відчувати свою потрібність і важливість, причетність до справи батьків.

– Повернути цивільному населенню адекватне сприйняття реалій фронтира: що війна – це не явище тимчасове і для інших, десь там, а це завжди і тут, для кожного. Просвітництво, залучення до реабілітації, сприяння формуванню активних громад: надійний тил життєво важливий в країні фронтира

– Тренінги та курси. Медицина, парамедицина і самооборона. Громадянська оборона і безпека. Антитерористична грамотність. Уміння виживати і захищати. Відновлення психологічної стійкості. Протистояння інформаційним і психологічним атакам ворога. Це життєво важливо, це необхідно – і це також в планах реабілітаційного центру «Ясен».

– Ну і найважливіше: фронтиру неможливо вистояти без розуміння «хто ми є», без традицій, без правдивої історії, без культу своїх героїв усіх часів. І без постійної взаємодії з союзниками. Тому центр «Ясен» активно залучатиме до своєї діяльності, крім посольства Литви, також і дипломатів і військових аташе держав, що підтримують Україну в сьогоднішній війні. У нас є спільна історія перемог – і про це важливо постійно нагадувати всім: і їм, і нам

На сьогодні зроблено ще не так багато: жорсткий дефіцит ресурсів позначається (тому так – допомагати можна і потрібно: uzv.org.ua! В тому числі інвестуванням в соціально-економічну складову проекту). Але почали з сакрального для України: з хліба. Відновили при фінансуванні посольством Литви старий млин і зараз там потихеньку формується майбутня експозиція Музею Хліба. У перспективі (будемо сподіватися, найближчої) – з традиційною пекарнею, кафе і магазином при ній. Тут теж працюватимуть демобілізовані бійці і волонтери. А приміщення вже використовується для лекцій та тренінгів з парамедицини

Це важливо. Це повинно стати частиною життя кожного громадянина фронтира: підтримувати своїх бійців, допомагати їм зберігати бойову готовність до останнього: ці воїни навчать і прикриють молодняк і будуть грамотно відстрілювати ворога навіть з протезами. Якщо їм буде на кого спертися. І якщо вони будуть впевнені: їх сім’ї не залишать, якщо щось трапиться.

Щоб країна фронтира встояла на ногах – на ногах повинні міцно стояти її захисники. Щоб завтра було у країни – завтра має бути у них.

Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ

Джерело

Відділ моніторингу Української Жіночої Варти